Минув рік від початку реалізації реформи, яку влада гучно назвала децентралізацією. Міські, селищні та сільські ради пережили досить неприємний період адміністративного тиску, шантажу, нервової шарпанини, ігнорування їхніх думок. Більшість органів самоврядування та громад не сприйняли кабмінівських новацій. Одне слово, реформа захрясла. Чому? Про це розмовляємо з головою Всеукраїнської асоціації сільських та селищних громад Миколою Фурсенком.

— В результаті реформи утворилося лише 159 об’єднаних громад, проте більшість із них не можна назвати спроможними, чи такими, що задовольняють потреби громад у високоякісних послугах, — почав розмову Микола Іванович. — Було багато примусу, формалізму, досить часто адміністрації формували перспективні плани об’єднання громад, не ставлячи їх до відома. Досі так і не зрозуміло, що ж реформує влада протягом минулого року: місцеве самоврядування, території, чи намагається децентралізуватися. І яка мета цих перетворень: розвиток села і місцевого самоврядування чи просто економія бюджетних коштів. Рівень спроможності багатьох громад залишився досить низьким.

Справді хороші доходи одержали ті з них, які знаходяться неподалік від великих міст, поблизу автомагістралей, на яких розташовані заправочні станції, якщо ж зазирнути в глибинку, то побачимо, що в селах, які годують Україну пусто й голо. Вже в серпні-вересні у багатьох сільських радах не було грошей на зарплати, не знали, як харчувати дітей у школах і дитсадках, і в кого просити допомоги. Це говорить про те, що реформа не мала під собою реального підгрунтя, об’єднання були неприродніми без урахування соціально-економічних та історичних особливостей територій, через те з місць надходять сигнали, що у багатьох випадках громади, як спільноти людей, так і не сформувалися, вони на межі розпаду, хоча зворотного механізму законодавство не передбачає. На жаль, коли домінує політика і високопосадовці втручаються у те, чого не розуміють, то толку немає. Але люди в принципі не проти об’єднання, якщо воно базується на здоровому глузді.

— Один район — одна громада – це виправдано?

—Не виправдано і не розумно. Гігантські територіальні утворення призводять до повної централізації влади, знищення самоврядування. В крайньому випадку село ще може з’єднатися з селищем міського типу, яке пов’язане з навколишньою територією агропромисловими стосунками, переробкою, логістикою, але якщо громада самодостатня і його поглинає місто обласного значення, це означає згубити орган місцевого самоврядування.

Ми їздили вивчати досвід до Польщі, Чехії, Латвії, де переконалися, що можна об’єднувати лише населені пункти, котрі перебувають в однаковому статусі, тобто село з селом або селищем. Тоді можна буде досягнути більшого ефекту. Адже головний результат об’єднання – вирівняти валовий регіональний продукт на душу населення у бік збільшення, щоб люди бачили, що ніхто нікого не обманює. Тим часом, міста мають зовсім інші завдання, у них маса проблем із комунальною службою, водопостачанням, дорогами, їм просто руки не доходитимуть до села. Люди відчувають радість життя в селі, коли вони бачать плоди їхньої праці. Я нині є головою села Фурси Білоцерківського району на Київщині. От мені кажуть, мовляв, у вашій громаді понад чотири тисячі жителів, але до неї хочуть приєднатися ще кілька сіл і ти йдеш на створення великої громади. Але, по-перше, це добровільне об’єднання, яке виправдане із соціально-економічного та культурного боків. Сусіди бачать, що в мене краще, а тому самі ініціюють співпрацю.

— Чим же у вас краще, ніж в інших?

— Нам вдалося за десять років збільшити кількість об’єктів оподаткування із 120 до 426, і не маючи багато сільгоспземель (1030 га), торік одержали до бюджету 7 млн 800 тис гривень. Я взагалі не знаю, як можна розвивати територію, не маючи в сільраді посаду економіста. Ми її увели давно. І слово «громада» у нас — не порожній звук. Вона у нас активна, діяльна, думаюча. Це справжня сільська спільнота, об’єднана єдиною метою. Складається вона із декількох громадських організацій, серед яких найчисельніша Спілка захисту прав власників паїв і землекористувачів. Розробили Генплан села, який вдалося ввести до єдиного державного реєстру. Коли постало питання про об’єднання, актив навколишніх сіл — голови, землевопрядники, депутати, бухгалтери сіли за круглий стіл. Зважили всі «за» і «проти», за основу в розмові взяли обсяги валового регіонального продукту на душу населення, всі переконалися, що в нас він вищий і є реальні перспективи його збільшення в разі об’єднання.

— Це добре, що ваша громада діяльна, та чи можна подібне сказати про решту в Україні?

— Низька активність громад — велика проблема. Зрештою, цьому є пояснення, вони знекровлені аграрними та іншими реформами, молодь виїхала, пенсіонери у більшості сіл становлять 60-90%. Ослабленістю громад користуються не чисті на руку бізнесмени і чиновники. Цю ситуацію треба виправляти. Ми закликаємо селян гуртуватися, створювати активне ядро в селах, розробляти і затверджувати статути громад, щоб вони мали юридичну силу. Близько 30% громад мають свої статути, це означає, що вони бачать свою перспективу, готові розробляти і реалізувати різні місцеві проекти. Орган самоврядування і громада повинні поважати одне одного і співпрацювати. Якщо важливі питання життєдіяльності сіл виноситься на загальні збори громад, а тоді останні беруться за виконання прийнятих рішень, це і є прикладом такої співпраці.

—Протягом останніх 25 років, скільки було розмов про порятунок села, а воно все одно занепадає…

—Поляки порівнюють нашу політику з макітрою, яка заповнена кльоцками. Кажуть, що вона періодично струшується, внаслідок чого одні опиняються зверху, інші — знизу, потім навпаки, тоді як треба поміняти макітру і її вміст. У Верховній Раді немає сили, яка вболівала б за розвиток села. Під час виборів кандидати лише кидають гасла, на кшталт «не продамо землю», і все. Лише 4% землі закріплено за сільрадами, хіба ж вони будуть спроможними за таких умов. І постійно сільських голів б’ють по руках, мовляв, не лізьте до угідь, що за межами сіл, бо вона не ваша. А чия? Сьогодні воїни повертаються із зони АТО, їм треба дати землю, а її вже немає, бо адміністрації пороздавали невідомо кому. Я вже 16-й рік сільським головою, тричі вносилися поправки до Земельного кодексу, але ніхто не привів облік землі у відповідність із реаліями і потребами сіл, тому ми не знаємо скільки зараз у нас так званої відумерлої спадщини, скільки не витребуваних паїв, хто їх використовує, куди йдуть податки, це чорний бізнес який процвітає, тому там де громада активна, бореться за свої права вдалося дійсно чогось добитися, але таких громад дуже мало. Наш АПК досі не має стратегії розвитку, куди ж нас поведуть керманичі: європейським шляхом чи латифундизації? Але останній варіант — це глухий кут. Якщо у світі виробництво сільгосппродукції за 20 років збільшилося на 68%, то в нас знизилося на 21%. Фактично країну годують особисті господарства населення.

—То об’єднуватися чи ні?

—Без реформ немає прогресу. Є чимало вимираючих сіл, їм потрібна підтримка потужних громад. Але реформа передусім має бути економічно обгрунтована, бо європейська хартія вимагає розвивати суспільство за економічним, соціальним, екологічним напрямками. І головне: реформа повинна зупинити деградацію сільських територій, а не пришвидшити її. Ми в асоціації розробили кілька варіантів об’єднання, бо Україна різна, є Полісся, Карпати, Центр, Південь. Тобто мають застосовувати різні підходи, але принцип один: ініціатива повинна йти знизу. Треба відштовхуватися від наявних ресурсів: якщо взяти середній земельний пай, то в моєму селі він становить 3,45 га, в Запорізькій і Херсонській — 10-12 га, а в Карпатах — і півтора немає, і ціна землі різна. Адміністрації стають у позу: лягайте під міста, бо вони такі багаті. То давайте зробимо багатими села. Підтримайте фермерів, одноосібників, створіть систему дорадництва, виділіть кошти на розвиток соціальної сфери. Ми радили спочатку зробити в кожній області по 10-15 об’єднаних громад, щоб вони були справді зразковими і повели за собою інших. Проте зробили все навпаки, застосували «валовий» підхід, всіх постригли під один гребінець. У результаті реформа надовго скомпрометована.

— Що робити?

— Змінювати підходи і акценти. Якщо досі головними рушіями реформи були адміністрації, то тепер мають стати громади. Влада має прислухатися до нашого голосу.

Розмову вів Олександр КАРПЕНКО.