У Єлизаветівки крадуть гроші, землю, амбулаторію і вибір селян.

Оце взявся за перо, аби повідати про черговий скандал в селі, й мимоволі зловив себе на думці: чомусь останнім часом дедалі частіше «Селянській правді» доводиться ставати на захист сільських голів. Хіба вони більше потерпають від сьогоднішніх реалій, ніж звичайні селяни? Хіба влада може бути жертвою влади? Виходить, що так. Бо нині, коли вся управлінська чи, точніше, командно-адміністративна вертикаль виконавчої влади зібрана в один кулак, лідери органів місцевого самоврядування – не призначені, а обрані територіальними громадами посадовці, – часто «випадають» з цього кулака, вони подекуди ще залишаються отими малими зернинками народовладдя, яких не доклювали великі круки всевладної зграї.

Ми часто писали, як влада веде боротьбу без правил з «неслухняними» сільськими головами, а особливо із соціалістами, які напередодні оголошення земельного розпродажу просто потенційно дуже небезпечні для здійснення її антинародних намірів. Натомість своїм однопартійцям, про що ми теж неодноразово розповідали, владоможці прощають всі гріхи, навіть кримінальні.

Про те, як влада намагається зробити вже й місцеве самоврядування ручним і однопартійним, яскраво продемонстрував жахливий адмінресурс на місцевих виборах. Нещодавно ситуація повторилася в селі Понятівка Роздільнянського району Одеської області: тут на позачергових виборах позапартійний кандидат Анатолій Томчук якимось дивом (бо навіть печатка місцевої виборчої комісії зберігалася в районному офісі Партії регіонів) переміг висуванця провладної політсили Миколу Грекова. Однак під тиском голови райради і депутатів-регіоналів різних рівнів Томчук був змушений відмовитися від посади сільського голови. Бо йому пообіцяли батіг або пряник: тривалу судову тяганину чи… перемогу на наступних перевиборах, але лише після того, як він вступить до лав Партії регіонів і буде балотуватися вже як кандидат від ПР. Усю серйозність цієї ситуації було підтверджено ще однією подією: відразу після поразки висуванця Партії регіонів голова держадміністрації Роздільнянського району Олексій Могилко написав заяву про звільнення за власним бажанням.

Чужий однопартієць
Проте є майже сенсаційні винятки. Скажімо, Максим Голосний, сільський голова Єлизаветівки, що в Петриківському районі на Дніпропетровщині, вже сім років член Партії регіонів. Але з перших днів діяльності на цій посаді став неугодним для своїх однопартійців з районної і обласної влади. А нещодавно члени Партії регіонів і Тігіпкової «Сильної України» (що, по суті, одне й те саме) з числа депутатів сільради оголосили йому недовіру. Навіть більше, молодий регіонал з поважним партійним стажем отримав удар у спину від тих однопартійців, багато з яких лише недавно прийшли у партію президента з попередніх «партій влади». Адже він – не їхній, чужий.

Та ще страшніше, що цей ніж – старий та іржавий. Бо найчастіше у районах є свої маленькі «партії влади», вони щоразу змінюють політичні симпатії, щойно змінюється влада у Києві, й керують давно й незмінно. Цікаво, що в Києві це всі знають, але такі чиновники потрібні будь-якій владі, бо вони – як фігури з пластиліну – легко змінюють колір і піддатливо мнуться в чужих руках. Але й легко прилипають до всього, що «не там лежить». Одне слово, хруні.

А Максим – не такий, як вони. Він загалом не такий. Скажімо, 30-річного молодика на посаду сільського голови висунула ветеранська організація Єлизаветівки; більшість селян віддала за нього голоси, хоч він народився у місті й лише п’ять років тому став їхнім односельцем, перебравшись з Дніпродзержинська в сусіднє приміське село; депутати сільради – здебільшого корінні жителі Єлизаветівки – оголосили йому недовіру, але жителі села стіною стали не за них, кого давно знають, а за нього…

Якось незвично, що давній член Партії регіонів прагне провести два референдуми – місцевий (щодо недовіри депутатам сільради, більшість з яких його однопартійці, але не однодумці) і всеукраїнський – стосовно підтримки народом урядових (читай – партійних) реформ у земельній, медичній і пенсійній царинах. Він вважає, що ці реформи – безпосередня загроза національній безпеці України. «Основа держави – земля і люди. Людей влада хоче перемогти бідністю, а землю розпродати», – каже.
Під час нещодавньої прес-конференції Голосного кореспондент «СП» запитав, чому він й досі перебуває у партії, проти політики якої виступає щодня? «Хочу показати, що в Партії регіонів не всі одним миром мазані», – відповів.

Люди гинуть… від медичної «реформи»
Нині навіть важко сказати, з чого почався конфлікт сільського голови з регіональною владою. Чи з того часу, як він заявив, що чиновники крадуть сільську землю і гроші бюджету села? Чи з того, що почав боротися за сільську амбулаторію, яку «реформатори» хотіли «оптимізувати»? Чи відтоді, як у село приїхали емісари агітувати за земельну реформу, а голова після їхньої лекції поставив на голосування питання про підтримку селянами такої реформи і жоден з присутніх не підняв за неї руки? Чи…

«Історія почалася у лютому, коли вперше у Дніпропетровській області було заявлено про реформу в медицині, – згадує Максим. – На зустрічі глави області з активом Петриківського району я висловив різкі зауваження від імені нашої громади, адже відтоді, як Єлизаветівська амбулаторія перейшла з балансу сільради в підпорядкування району, там не стало ні ліків, ані бензину для «швидкої». Я змушений був купити ліки за свої гроші. Ситуація в сільській медицині тільки погіршується. Це ознаки розпаду, а не реформи. Від реформ має бути краще, а не гірше».

Слушність позиції голови за кілька днів, на жаль, підтвердив трагічний випадок. У Єлизаветівці помер 30-річний місцевий житель Олексій Ковальов. Він годину бився в епілепсії, люди тричі телефонували в райцентр, куди «реформатори» вказали доставляти з 22 сіл району всіх хворих, але там сказали, що нема бензину і єдина «швидка» поїхала на виклик в інший кінець району за 70 кілометрів. Голосний тоді почав бити в усі дзвони, дійшов до Києва: ось, мовляв, перша жертва вашої реформи! На жаль, згодом була й друга. 70-річного фельдшера районної лікарні визнали винним у смерті Ковальова і заарештували. Під слідством «стрілочник» теж помер.

Варто нагадати, що медичну реформу почали експериментально запроваджувати саме в Дніпропетровській, Донецькій і Вінницькій областях. Проте, коли губернатор Дніпропетровщини Вілкул давав з цього приводу прес-конференцію, на неї не пускали сільського голову Єлизаветівки. Багато трагічної правди про цю «реформу» знає. Бо якби Єлизаветівська амбулаторія й досі була на балансі сільради, то мала б 450 тисяч гривень на рік і 250 літрів бензину для «швидкої» на місяць. І люди від «реформ» не вмирали б. Сільрада й нині не проти фінансувати сільський медзаклад, але тепер це – злочин, розтрата, нецільове використання бюджетних коштів. І цей державний абсурд називається реформою?!

Віддай мільйон і вісімсот тисяч!
Ще одна причина, чому влада незлюбила Голосного, – гроші. Єлизаветівка – найбагатше село району, його бюджет – 2,5 мільйони гривень. Основні грошові потоки йдуть з котеджного містечка, тепличного комбінату, відомої в Україні птахофабрики та ще низки дрібніших підприємств. «На папері ці гроші є, а фактично село бідує, – каже Максим. – Роками відбуваються незрозумілі вилучення цих грошей районною владою. Цього року райрада теж постановила в односторонньому порядку, не проконсультувавшись з нами, вилучити з бюджету села 1 мільйон 799 тисяч гривень. Ще коли я йшов на вибори, мені відверто казали: «Максиме, віддай нам бюджет і спокійно працюй, ніхто тебе не чіпатиме». Я відмовився, бо у передвиборній програмі обіцяв зробити село зразковим – привабливим для молоді, комфортним для літніх людей. А постанова райради просто вбиває економіку села. Нам залишили тільки на зарплату. На балансі ж сільради – дитсадок, Будинок культури, бібліотека, дороги, освітлення, столітня школа потребує ремонту, школярі воду носять відрами, замерзає туалет… Місцевому самоврядуванню гарантована самостійність щодо розподілу власного бюджету. А саме пункти 6 і 7 статті 16 Закону «Про місцеве самоврядування» вказують, що місцеві бюджети самостійні, вони не включаються в інші бюджети. Закон дозволяє розподіл грошей між бюджетами району і сільрад за попередньою домовленістю. На сьогодні жодних таких домовленостей немає. Бюджетним запитом, який передував ухваленню бюджету, ми чітко дали всім зрозуміти, що не збираємося нікому віддавати своїх грошей і розподілили їх на потреби села».

Але упродовж року управління Держказначейства в районі в ручному режимі знімало кошти з рахунків сільради, незважаючи на те, що постанову райради було оскаржено в суді, який ще не ухвалив остаточного рішення. Сільський голова підготував скаргу аж… в Європарламент, вважаючи, що районна влада грубо порушує не тільки закони і Конституцію України, а й Європейську хартію про місцеве самоврядування.

Алкогольна комерція на сінокосах
Максим Голосний, ставши головою села, зіпсував районній владі апетит не лише до грошей села, а й до його земель. Він з подивом довідався, що межі села не встановлено, не було реальних кордонів з Дніпродзержинськом та іншими сусідніми населеними пунктами, а тим часом сільська земля «тікала» у приватні руки чималими масивами. З цього приводу було надіслано кілька запитів у різні інстанції. «Ця земля – невитребувані паї, а також громадські сінокоси і пасовища, – розповідає Максим. – Сінокоси дуже потрібні селу, в якому проживає багато пенсіонерів, дітей війни. Молодь практично худоби не тримає, сільським господарством не займається, а люди похилого віку мають корів, їм потрібні пасовища. Я прийняв рішення визнати всі вільні землі села зоною громадських пасовищ. Тоді голова РДА заявив, що я таким чином заклав бомбу уповільненої дії під наші з ним подальші стосунки. Але ставлення до мене голови райадміністрації мене хвилює менше, ніж ставлення сільської громади».

Єлизаветівка, попри сусідство з промисловим Дніпродзержинськом, – перлина зеленого туризму на Дніпропетровщині. Тут є так звані Блакитні озера, рекреаційні зони. Їх місцеві багатії і депутати оформили на себе нібито для випасання худоби, хоч не тримають жодної паршивої кози. Земельні податки сплачуються мізерні – по сто гривень на рік, а доходи мають шалені від… нелегального пляжного сервісу. Та якби то молодь тут лише купалася і засмагала, але ж її тут просто споювали під «малими архітектурними формами». Дехто на «сінокосах» на березі озер взагалі хотів розпочати елітну забудову. Максим Голосний знайшов на комерсантів управу: за законом, якщо земля упродовж трьох років не використовується за цільовим призначенням, її можна повернути у власність громади. Почалися суди. «У людей відбирають право гуляти на березі річки, у лісі, займатися спортом. Якщо з цим не боротися, ситуація з часом буде ще гіршою. Українські олігархи давно переступили межу самозбереження. Це вже типова побутова жадібність. Вони йдуть на все і ні перед чим не зупиняються. До нас у сільську раду звертаються десятки тисяч жителів Дніпродзержинська і Петриківського району з проханнями хоч якось вплинути на ситуацію. Наше завдання – зробити Блакитне озеро доступнішим для простих людей», – заявив Голосний.

Коли сільський голова намагався перешкодити незаконному вирубуванню і підпалам лісу, що робили місцеві магнати з метою перепрофілювати і приватизувати ці ділянки, то міліція стала на бік останніх. Відмовилися правоохоронці також конфіскувати алкоголь, який несанкціоновано продавали на березі Блакитного озера. Мовляв, немає транспорту. Голосний знайшов машину, але в міліції вже повідомили, що не мають де зберігати конфіскат.
Після земельних ревізій сільського голови на нього вовком почали дивитися не тільки районні чиновники, а й депутати сільради. Дехто з останніх, до речі, роками перебуваючи на біржі праці, мав добрі заробітки на громадських сінокосах: тракторами косив траву, тюкував сіно і продавав односельцям, не сплачуючи ані копійки в бюджет села. Голосний запропонував такий бізнес легалізувати або взагалі утворити комунальне підприємство, яке б косило селянам сіно і наповнювало таким чином сільський бюджет. Чи могли депутати вибачити такі ініціативи своєму голові?
Як і його боротьбу з депутатами за Молодіжний масив. Таку ділянку з ініціативи самого Голосного було відведено для забудови молодим односельцям. Але цей проект не міг зрушити з місця, бо він чомусь дуже не сподобався районній владі. А нещодавно депутати сільради все ж проголосували за відведення 60 ділянок, проте цього разу запротестував і сільський голова, бо половина майбутніх землевласників виявилася… самими депутатами та їхніми родичами.

Голові села хотіли підкинути наркотики
Окремим депутатам не сподобалося, що сільський голова розпочав боротьбу з точками прийому металобрухту, адже вони сприяли крадіжкам металу в селі. А в районі зизом дивилися на те, що Єлизаветівська сільрада допомагає «дітям війни» оформити потрібні заяви до Пенсійного фонду. Керівництво одного з місцевих підприємств, яке належить колишньому відомому депутату Верховної Ради і екс-посадовцю Секретаріату Президента Ющенка, ніяк не могло пробачити Голосному те, що він спіймав їхню машину, яка зливала виробничі нечистоти в посадці за селом… Навіть про те, що колись знамениту на весь світ фабрику петриківського художнього розпису вирізали на металобрухт, Україна довідалася від Єлизаветівського сільського голови.

Одне слово, Максим Голосний був незручним для багатьох грошовитих і можновладних князьків, хоч і перебував з ними в одній партії. Стосунки погіршувалися щодня. Першим дзвіночком була відмова районних чиновників взяти участь у святкуванні Дня Перемоги у Єлизаветівці. Другим – прискіплива увага ревізорів до ремонту дитсадка і школи, до заміни вікон (де дів старі?) тощо. Потім до будинку Максима забрався непроханий гість. Господар самотужки затримав його і дуже здивувався: ним виявився… старший лейтенант міліції Желяк Микола Вікторович. Але ще більше здивування викликала у Голосного реакція міліцейського начальства на цю подію: негайно відпустити! У міліціонера не було ні ордера на обшук, ані іншої підстави самочинно заходити в помешкання голови села, тому Максим вирішив, що таким чином на нього розпочали полювання, скажімо, хотіли тишком-нишком підкинути наркотики чи зброю. «Про всяк випадок я заявляю, що не збираюсь покінчити життя самогубством, наркотиків не вживаю, пропасти десь теж не планую», – заявив Голосний.

Ліквідація органу місцевого самоврядування
У вересні влада відкрито оголосила війну сільському голові. На його стіл лягла вимога депутатів сільради провести позачергову сесію зі звітом і оцінкою діяльності голови. У визначений законом 14-денний термін Голосний скликав таку сесію на 22 вересня, оголосивши її відкритою для всіх жителів села. Крім депутатів і рядових селян, прибули й поважніші люди – голова райдержадміністрації, голова райради і… наряд міліції на чолі з начальником райвідділу. Що за дикунство?
«Депутати постійно перебивали мене, грубо порушували регламент, – розповів Голосний на прес-конференції в Києві. – Я оголосив більш як шість попереджень за недостойну поведінку в сесійній залі і змушений був оголосити перерву в засіданні до 29 вересня. Під оплески представників громади покинув зал. Але в залі залишилися депутати і очільники районної влади, які вирішили за відсутності сільського голови і секретаря ради (остання перебувала у відпустці) продовжити сесію, до того ж у закритому режимі. Міліція силоміць вивела із зали людей, які протестували проти такої змови, і журналістів. Я зайшов і попередив депутатів, що їхні дії незаконні. Але вони проголосували за недовіру голові, а потім разом з керівниками району пішли до секретаря виконкому вимагати запису в мою трудову книжку про звільнення з посади. Півгодини вони тріпали жінці нерви, але вона таки відмовилася переступати закон. Наступного дня депутати вилучили в секретаря ключі, змінили замки вхідних дверей, встановили охорону. Також було створено якусь дивну «ліквідаційну комісію». Вони, певно, хотіли наголосити, що відбувається остаточна ліквідація органу місцевого самоврядування. Коли я приїхав у сільраду, то побачив, що депутати і сторонні люди вільно ходять по кабінетах, заходять навіть у кабінет секретаря, де є важливі документи, рішення сесій, журнали реєстрацій, а жодної з секретарів – ні ради, ані виконкому – на місці немає. Коли попросив усіх покинути приміщення, то з сесійної зали вийшли два працівники міліції, які сказали, що в них є наказ начальника міліції охороняти приміщення. Однак такого наказу вони не показали».

На муху є хлопавка
Охоронці не пустили до свого кабінету й самого Голосного. Останній викликав іншу міліцію за телефоном 102, вважаючи поведінку правоохоронців неправомірною, оскільки немає жодного рішення суду, який би зобов’язав голову села здати ключі від кабінету чи печатку сільради. З міліцією знову приїхав голова РДА Володимир Муха, але його до приміщення не пустив народ, що почав збиратися під сільрадою. Люди були настільки озлоблені, що вимагали самосуду над депутатами, а також кричали, що «на муху є хлопавка».

24 вересня був День села, святкування відбулося добре, без ексцесів. Хоч керівники району провокували конфлікт – вимагали від секретаря сільради на урочистостях оголосити Голосного колишнім головою села.
26 вересня слідчий опечатав кабінет голови села. Після того, як Голосний ні в кого не міг з’ясувати, на якій підставі це зроблено, адже жодної кримінальної справи не порушено, він зірвав той папірець, зайшов у кабінет і продовжив працювати. Міліціонери при цьому не заламували йому руки і наручників не одягали. Але вже вранці 27 вересня на роботу голову не пустили бійці Державної служби охорони. Як з’ясувалося, між сільрадою і ДСО було укладено договір на охорону приміщення сільради від голови села. «Послуги ДСО обходяться сільському бюджету дуже дорого: 12 тисяч гривень за 23 робочих днів», – скаржиться Голосний.

Голова скликав у клубі сходку села і прозвітував перед односельцями про свою роботу за неповних десять місяців. Люди одноголосно визнали звіт задовільним. Також одноголосно селяни підтримали ініціативу голови села щодо дострокового припинення повноважень депутатів сільради. 3 жовтня відбулося засідання ініціативної групи з проведення місцевого референдуму, за що підписалися більш як тисяча селян. Це достатня кількість, якщо врахувати, що на виборах у голосуванні взяли участь 1200 єлизаветівців.

Які «державні секрети» розглядали на закритій сесії сільради?
Те, для чого депутати під тиском районного керівництва оголосили голові села недовіру, вкотре підтвердив порядок денний оголошеної ними 28 вересня закритої сесії сільради. Перше питання – про передачу коштів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Тобто це ті самі гроші, які з сільського бюджету район хоче забрати собі, не чекаючи рішення суду з цього питання. Далі у порядку денному – питання про відведення комерційним структурам, у яких один господар, земельних ділянок по 18, 16, 97, 71, 8, 51, 12 гектарів.
Дізнавшись про такий підступний дерибан їхньої землі, єлизаветівці хотіли взяти сільраду штурмом. «Я поїхав до керівника, якому виділялися всі ці гектари, і сказав: «Павле Петровичу, я закликаю вас до розуміння. По-перше, законність цієї сесії під великим питанням, по-друге, це спровокує конфлікт». Чоловік мене зрозумів і зняв всі ці питання з розгляду», – розповів Максим Голосний.

«Ситуація в моєму селі, – каже сільський голова Єлизаветівки, – підриває авторитет влади, передусім президентської вертикалі, завдає шкоду іміджу України, адже показує, що в нас місцеве самоврядування не настільки автономне, як це написано в законодавстві. Влада – а вона зараз практично однопартійна – намагається в ручному режимі керувати місцевим самоврядуванням, грубо втручатися в його роботу. Чому сьогодні я приїхав у Київ? Бо першу прес-конференцію провів у Дніпропетровську, було багато журналістів, але мало хто висвітлив її правдиво. Це свідчить про вплив адмінресурсу на пресу. Місцеві телеканали висвітлили подію навиворіт – показали невдоволених людей, які кричать на депутатів і міліцію, а голос за кадром каже, що люди буцімто обурені діяльністю голови села… Сьогодні суспільство на межі громадянської війни. Штурм ветеранів-афганців Верховної Ради підтверджує це. А що буде, якщо узаконять дикунську земельну реформу?! Повстання?! До нас приїжджали емісари з земельної реформи, зібралося багато людей, ми ставили багато питань. Жоден з промовців не зміг відповісти на всі наші запитання. Під кінець зустрічі я проекспериментував: попросив проголосувати, хто за земельну реформу. Жодна людина не підняла руки, навіть самі промовці. Це все було зафіксовано на відео. Я не проти реформ, я проти реформ у тому кострубатому вигляді, в якому вони є. Та що там я – народ проти. А в народу ніхто не питає. Взяти медичну, пенсійну чи земельну реформи – це питання національної безпеки, їх однозначно треба виносити на загальнонаціональний референдум».

Двовладдя під патронатом підполковника СБУ
Коли цей матеріал готувався до друку, стало відомо про виготовлення дублікату гербової печатки сільради за фіктивним актом про те, що нібито в сільраді її не було знайдено. Хоч сільський голова офіційно повідомив міліцейське начальство, що печатка в нього до вирішення питання про законність дій і рішень депутатів сільради в суді. Комусь, очевидно, дуже хочеться негайно проштампувати останні рішення депутатів-змовників про крадіжку сільських грошей і землі. Це, як стверджує Максим Голосний, робиться під охороною міліції і під «патронатом» голови району, підполковника СБУ у відставці Володимира Мухи.

Петриківський район, Дніпропетровська область
Олег ПЕТРЕНКО